Марія ГЛАДУН: «Ми винесли колосальний досвід»

Увага гандбольної спільноти України пильно прикута до львівської «Галичанки», а саме – до участі команди у Єврокубку. І це не дивно, адже на сьогодні «Галичанка» залишилася єдиним представником України у жіночих єврокубках і, нагадаємо, бореться за вихід до півфіналу турніру. У команді українських зірочок, безумовно, однією з найяскравіших є воротарка Марія Гладун. Вона тішить уболівальників не лише вродою, але й чудовою грою. Міс стабільність, міс надійність, галицька стіна, непробивна – як тільки не називають Марію вболівальники, висловлюючи захоплення її майстерністю. Сама ж Марія до себе максимально сувора, тому розповіла «СПОРТИВЦІ», що буває незадоволена своєю грою, а також поділилася планами на майбутнє. А ще ми дізналися, чи вільне серце красуні-гандболістки.

– Маріє, вже цієї неділі відбудеться другий бій «Галичанки» з іспанським «Атлетіко Ґуардес» у чвертьфіналі Єврокубка. Як тобі перша гра з іспанками?

– Чесно, перша гра проти іспанок далась мені важко, особливо початкові 10 хвилин. Нелегко влитися в ту динамічну гру, яку демонстрували іспанки, при цьому залишатись спокійною та намагатися нав’язати притаманну нам гру супернику. Коли нарешті я зловила кураж, то гра пішла добре, але після тайм-ауту іспанок у 2-му таймі я знову розпочала грати смикано. Зате побачила ті помилки, які не помічала за собою раніше, і все це завдяки грі проти такого суперника! Думаю, що ми з Вікою Салтанюк (ще одна голкіперка «Галичанки» – прим. авт.) і тренеркою воротарок Оксаною Площинською маємо що обмізкувати. Досвід із цього матчу ми винесли однозначно колосальний.

– Крім цього матчу, який іще з єврокубкових запам’ятався найбільше та чим саме?

– Взагалі – запам’ятала мої перші ігри у єврокубках. Здається, ми грали проти команди зі Щецина (Польща). Добре пам’ятаю декілька сейвів і пас у відрив (усміхається). Той момент, коли подих перехопило, і я відчула гру зовсім по-іншому. А якщо розповідати про цей сезон – запам’ятала першу гру проти македонок (1/16-та фіналу Єврокубка – прим. авт.). Адже тоді відбувалися перші надважливі ігри сезону, і я довго готувалася до них морально. І коли все розпочало виходити в грі, то зрозуміла, наскільки важлива психологічна підготовка.

– «Позамежний відсоток надійності» – так схарактеризувало тебе білоруське видання після ігор 1/8-ої фіналу Єврокубка, адже ти відбила в середньому 60 відсотків кидків суперниць. Багато вболівальників і журналістів хвалили тебе й після останнього матчу з іспанками, цитую: «витримала наполегливі обстріли іспанок». А як сама оцінюєш власну воротарську майстерність?

– Такі слова мені дуже приємні! Але коли переглянула останній матч з іспанками, то зробила висновок, що поки моя гра нестабільна. Моменти куражу, звісно, приємно згадати, але і моменти провалу в останній грі просто так не залишатиму. 33 відсотків відбитих м’ячів – для мене це дуже мало.

– Яка твоя мета у гандболі?

– Реалізувати себе, як надійного та стабільного воротаря! Бо від цієї цілі походять мої наступні. Але про плани наперед не хочу розповідати…

– Чи отримувала пропозиції від інших клубів? В якій команді хотіла би зіграти?

– Так, мною цікавилися, і про це писали, але зараз намагаюся усіма силами допомогти львівській команді вдало виступити в Єврокубку. А далі – побачимо.

– Ти у «Галичанці» від першого її чемпіонства. Що можеш сказати про команду, яка вже, напевно, стала тобі рідною?

– Упродовж 6-ти сезонів, розпочинаючи від першого чемпіонства, «Галичанка» поступово змінювалася. Старші дівчата йшли далі – за кордон, довіряючи молодшим велику відповідальність – підтримувати марку чемпіона України. Прийшли дівчата з інших клубів, які підсилили «Галичанку» ще дужче. Незважаючи на зміну поколінь і гравчинь, команда зберегла оту виплекану роками атмосферу підтримки, впевненості в партнерках і, звісно, емоційне налаштування на гру! Обожнюю спостерігати, як перед іграми дівчата підтримують одна одну та налаштовують на чудову гру! І це супер, бо ми рухаємось правильним шляхом!

– Із ким найбільше товаришуєш у «Галичанці»?

– Це Марина Коновалова, з якою я разом розпочинала займатись гандболом у Вінниці у міській дитячо-юнацькій спортивній школі №3, відтак декілька років ми навчались у Київському спортивному ліцеї-інтернаті, граючи за місцеву команду вищої ліги «Кияночка», після цього було Львівське училище фізичної культури, ну, і, звісно, «Галичанка». А віднедавна ми розпочали також разом винаймати житло: Марина, її хлопець Руслан і я. Загалом – із команди дружу з усіма. А з колишніх «галичанок» досі тісно товаришую зі Софією Давидянц, Наталею Ковальчук (Бідою), Діаною Колодійчак, Настею Баранович, Настею Дорожівською й Ілоною Гайковою.

– Твій хлопець – гандболіст?

– Хитро ви запитали (сміється). Хлопця-гандболіста не маю – і вже давно. Зараз часу настільки мало, що хочеться встигнути втілити всі плани, а вже потім стати частинкою світу того, хто справді цього заслуговує.

Наталія Васьо, всеукраїнська газета “Спортивка”

ФОТО – ЄВГЕН КРАВС